Архіви публікацій


Урядові сайти

Президент України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України

Долинські ресурси

Долинська райдержадміністрація Долинська районна рада
Долинська центральна районна бібліотека Краєзнавчий музей Бойківщина

Наші партнери



Сесія

 

______________________
Засідання сесії Долинської міської ради відбудеться:
Початок роботи о:

Виконком

Чергове засідання виконавчого комітету Долинської міської ради відбудеться:
Початок роботи о:

Радіо


Долинська міська рада у Facebook
Долинська міська рада на YouTube

Адміністрування сайту


Опитування

Який, на Вашу думку, є найбільш ефективним інформаційний ресурс про роботу Долинської міської ради?

Переглянути результати

Loading ... Loading ...

Лічильник


04.07.2018

Волонтер Віктор ШТУРМАК: “Нема прощення байдужим!”

Віддані своїй справі волонтери… Мимоволі на думку приходять слова Ліни Костенко: «Віддай людині крихітку себе. За це душа поповнюється світлом». Мабуть, саме такого життєвого принципу дотримується волонтер Віктор Штурмак.

Вольовий, досвідчений, відчайдушний, сильний енергетично, цілеспрямований, розумний, приємний у спілкуванні. «Заповіді людські не старіють: спраглому – дай напитись, хто впав – допоможи піднятись, зла не роби і сотвори добро, якщо ти хочеш бути людиною», – скромно каже чоловік.

Активний учасник Революції Гідності пройшов бойове злагодження у 184 навчальному центрі смт. Старичі, після чого був прикомандирований до 93ОМБР на посаду офіцера відділення бойової підготовки. З 13.04.2015 по 11.03.2016 році брав участь у проведенні антитерористичної операції у Донецькій області в населених пунктах: Очеретино, Тоненьке, Водяне, Піски. Нагороджений нагрудними знаками «Учасник АТО», «93-тя окрема гвардійська механізована бригада», «За досягнення у військовій службі ІІ-ступеня», а 2016 року чоловіку присвоїли відзнаку міста Долини «Орден імені Омеляна Антоновича» за видатні заслуги перед містом і громадою у сфері громадської та благодійної діяльності, меценатства, активну підтримку українських військових-патріотів України.

ВОЛОНТЕРСТВО ПОНАД УСЕ

Волонтерську діяльність Віктор почав одразу після Майдану. «Я просто не міг стояти осторонь, коли все починалось. Мене переповнювали емоції, захотів бути там, де вирішується доля кожного українця. Коли почались бойові дії на сході, прийшов до військової частини і, заявив: хочу бути добровольцем. Мені відмовили, але якщо людина хоче чогось – то знайде можливість. Знайшов і я, щоб потрапити в зону АТО. Мого рішення не схвалили ані батьки, що проживають за кордоном, ані дружина. Та я цілеспрямовано вирішив-піду», – розповідає чоловік.—Тоді я зрозумів, що триває війна, а не АТО, і це надовго… Перемир’я нема. Щодня й особливо ночами відбуваються обстріли наших позицій – зі стрілецької зброї, мінометів, танків та артилерії, що заборонено Мінськими угодами. На нашу територію заходять диверсійно-розвідувальні групи ворога, які залишають міни й розтяжки, «прощупують» оборону. Кожного дня є загиблі та поранені українські солдати».

Поки бійці стримують ворога, треба їм допомагати та всіляко підтримувати – морально й матеріально. Бо кожен приїзд волонтерів із рідного міста для них – свято та доказ того, що про них пам’ятають. Це додає сил нашим героям, – підкреслює Віктор Штурмак. Ворога можна перемогти, тільки об’єднавшись і на передовій, і в тилу. Коли ми це зрозуміли, тоді й почали готувати та особисто супроводжувати вантажі щотижня. Озвучував бізнесменам, що потрібно. Був здивований, але всі відгукувались. Іще одне: зазвичай всі благодійники фотографуються, а наші не стали цього робити. Добрі справи робляться мовчки.  Я допомагаю фронту, бо хочу, щоб живим залишився кожен наш боєць. Раніше провізію збирали швидко й багато – спати не встигали. На фронт везли все. Зараз важче зібрати допомогу, бо люди вже віддали мало не все, що могли. Але варто пам’ятати відомий вислів: «Народ, який не годує свою армію, годуватиме чужу».

Цінно, що люди, незважаючи на затяжний період війни, продовжують допомагати, а ми – волонтери – доставляємо це за призначенням. Після кожної поїздки намагаюсь подякувати всім небайдужим, хто долучився до збору, переказати вітання від хлопців з окопів», – зізнається Віктор.

ТІЛЬКИ МОЛИТВА ДОПОМАГАЄ

Чоловік на власні очі бачив жахіття війни. Пригадує випадок: через погодні умови не могли розгледіти добре дороги. “Навкруги руїни, напіврозвалені будівлі і все сіре, немов декорації для зйомок фільму про війну. Проїхали декілька кілометрів, наближались до посту. Ми зовсім не помітили як перетнули ворожу територію. Зрозумівши це, вирішив не зупинятись, а їхати далі. Подолавши якусь відстань, почав думати що робити далі. Повернутись означало б смерть чи полон. Щоб зібратись з думками, вирішив помолитись. За тим твердо вирішив повернутись назад. На все воля Божа, як має бути – так і буде. Мабуть, молитви таки допомогли, бо вибрався я звідтіля живим,– пригадує Віктор одну з перших поїздок  в зону АТО. –Зараз  можу заплющити очі й по пам’яті намалювати всю мапу Донбасу та Луганщини. Стільки всього пережив за ці роки: їдеш розбитою дорогою, а по краях все заміновано. Запам’ятався момент: їхали довго, і ось назустріч – ворожі машин. Після цього добу в сон не хилить. Коли бачиш стійкість та мужність наших хлопців, що витримують надлюдські психологічні та фізичні навантаження, забуваєш про все.

Постійно допомагає молитва і віра в Бога. Боязко не за життя, а за автомобілі, які доручили мені, щоб їх якось не пошкодили чи взагалі не розтрощили”.

Віктор не раз опинявся віч-на-віч із небезпекою, потрапляв під обстріли…

ЗА ЗОНОЮ ВІЙНИ

Віктор пригадує, що на війні, під залпи ворожих обстрілів, почав переосмислювати свої погляди й цінувати кожну мить життя: «У мене з’явилося велике коло друзів, які надають допомогу. Це люди, які нам довіряють, які бачать нашу роботу. Взагалі, в моєму житті за останні два роки змінилося багато чого – і погляди, і розпорядження своїм часом. Скільки себе пам’ятаю, я звик планувати все заздалегідь. Війна дуже сильно це підкоригувала, я не планую навіть на годину вперед. Якщо раніше дуже сильно дратувало, коли щось йшло не за планом, то зараз абсолютно спокійно до цього ставлюся, живу сьогоднішньою хвилиною, як би це дивно не звучало. По-іншому ставлюся до своїх близьких. Змінилися цінності. Більше говорю близьким, що  їх люблю, частіше телефоную. Але є й інша сторона медалі. Нелегко  повертатись сюди. Я став більш нетерпимим до людей. Здавалося б, війна навпаки повинна була допомогти стати більш терплячим, але зараз  помічаю по собі, що багато речей  не можу прийняти ані душею, ані серцем, ані свідомістю. Таке відбувається з багатьма бійцями, які демобілізуються, з багатьма волонтерами. Напевно, ви чули фразу: «Мені там спокійніше». Як би парадоксально це не звучало, але це так. Там зрозуміло – є ворог, є друг. Ти розумієш, що відбувається, ти там практично з усіма на одній хвилі. Коли приїжджаєш сюди, і тобі задають питання: «А що, там досі війна? А що ти там робиш? А що, у нас є поранені, загиблі?»- хочеться цій людині  таке відповісти, щоб більше безглузді питання не задавали».

ЩАСТЯ— У ПРОСТИХ РЕЧАХ

Віктор переконаний, що щастя завжди поруч і воно в простих речах. «У мене чудова сім’я, підтримка і опора—дружина Світлана, яка неодноразово потерпала від неправомірних дій, погроз, син Діма та донечка Златослава.

“Окрім основної роботи на Долинському ГПЗ, люблю активний відпочинок, особливо подобається швидкісна їзда на мотоциклі, автомобілі. Люблю природу. Добре, що маю можливість працювати в лісі у вільний від роботи час. Така праця надихає, заспокоює і приносить задоволення. Мені, напевно, пощастило.

Я намагаюся уникати поганого спілкування. Тільки з хлопцями, що бачили війну на власні очі, можна поговорити і просто помовчати. Інколи мовчанням скажеш більше, ніж словами…

Думаю, що років через двадцять школярі з подивом будуть читати перелік речей, яких гостро потребували українські солдати на передовій у 2014—2015 роках. Бронежилети, каски кевларові, розвантажувальні жилети, камуфляж, білизна, медикаменти, вітаміни, біноклі, тепловізори, берці, кросівки, футболки, шкарпетки, будівельні матеріали, дрова, питна вода… І все це діставали, а потім везли на лінію фронту волонтери. Хіба можуть серця наші стати черствими до тих подій, які волею долі та неправильної політики увірвалися у наші з вами життя?! Справа честі для кожного – підтримати наших захисників. Вони знають ціну життю та миру, і їм дуже несолодко нині. Переконаний: нема прощення байдужим, бо саме з їх мовчазної згоди перемагає зло.

Живу в Україні. Люблю Україну.  Незримим фронтом ми є там, де ми потрібні! До Перемоги треба нам всім поруч йти!”

Т.Г.