Архіви публікацій


Урядові сайти

Президент України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України

Долинські ресурси

Долинська райдержадміністрація Долинська районна рада
Долинська центральна районна бібліотека Краєзнавчий музей Бойківщина

Наші партнери



Сесія

 

______________________
Засідання сесії Долинської міської ради відбудеться:
Початок роботи о:

Виконком

Чергове засідання виконавчого комітету Долинської міської ради відбудеться:
Початок роботи о:

Радіо


Долинська міська рада у Facebook
Долинська міська рада на YouTube

Адміністрування сайту


Опитування

Який, на Вашу думку, є найбільш ефективним інформаційний ресурс про роботу Долинської міської ради?

Переглянути результати

Loading ... Loading ...

Лічильник


25.06.2018

Симфонія душі Дмитра Олійника

Талановиті долиняни

     СИМФОНІЯ ДУШІ ДМИТРА ОЛІЙНИКА

Звучить симфонія в душі,

Співзвуччя рідне поєднання,

Високих почуттів вірші

Сплелись в мелодію кохання.

 

     Дмитро Дмитрович Олійник  є автором цих рядків. Писати вірші почав після виходу у відставку, а перший вірш «Пропали пелюстки» надрукований у газеті «Свіча» 13 травня 2016 року. Відтак, у тижневику «Добра справа» та на сайті Долинської міської ради  подаємо першу поетичну добірку  Дмитра Олійника. Розповімо  трохи про нашого дебютанта.

 Народився він 8 листопада 1947 року у селі Сівка-Калуська Калуського району. У 1962 році закінчив Сівка-Калуську восьмирічну школу, відтак повну середню освіту  здобув у Голинській середній школі.

     У 1966 році закінчив Бориславське технічне училище. Отримавши спеціальність електромонтера, був направлений на монтаж Придніпровської теплоелектростанції.

   З Дніпропетровська у цьому ж році був призваний на армійську службу. У 1968 році повернувся додому, працював електрослюсарем на Калуському хіміко-металургійному комбінаті.

     У 1970 році вступив до Львівської середньої спеціальної школи міліції,яку закінчив 1972 році і був направлений в Долинський райвіддділ внутрішніх справ на посаду інспектора карного розшуку. У 1977 році закінчив Київську Вищу школу МВС СРСР. Підполковник міліції. 1996 року вийшов у відставку і працював до 2005 року головним інженером з питань банківської безпеки і юристом у Долинському відділенні Ощадбанку. Одружений, разом з дружиною Людмилою Іванівною виховали дочку і сина, мають двох  онуків.

Віримо, що невдовзі побачить світ поетична збірка талановитого долинянина. Бажаємо для її творення Дмитру Дмитровичу  невичерпної наснаги і безмежного натхнення!

                                         ТАЛАНТИ ВИРОСТУТЬ НОВІ

Я свій талант давно сховав від долі,

Бо стежку загубив в гаю,

Та залишилися корінчики ще кволі,

Які живлять поезію мою.

Та вже ніколи я не зможу наверстати,

Того,що втрачено у молоді роки,

Не зможу людям я того зерна віддати,

Яке розвіяв з легкої руки.

Я згадую тепер,які ж це були зерна:

Добірні і важкі. Дали  б багатий урожай.

Як жаль,та залишилася лиш дещиця мізерна,

І не спекти  із них наш коровай.

Не вернуться дощі,що з неба випадали,

Ті течії із рік,що в море попливли,

Не вернуться роки,що вже минулим стали,

Веселки не цвітуть серед густої мли.

Але я впевнений,що розійдуться хмари,

І знов в промінні сонця веснянки оживуть,

Таланти молоді,як на плаях отари,

Свою користь, свої  плоди дадуть.

 

  У ГОСТІ ДО ОМАРА ХАЙЯМА

Якщо блукає в темряві душа,

До пітьми звикнуть згодом ваші очі.

Не варт тоді сумління ні гроша,

Бо сховане воно в коморах ночі.

Якщо в дорозі ти, в пустелі заблукав,

Води краплина й шлях  – є заповітна мрія,

Врятують:  щира  молитва на устах,

Твоя палка любов, і віра та надія.

Приходь у сад тоді,коли ще свіжі роси,

І там подай води,бо  спрага на губах,

Кохану обійми, яка розплела коси,

Волошки їй знайди в невиспілих  житах.

Не пробуй стримати лавину на шляху,

Не намагайсь ніколи осінь зупинити,

І скакуна свого не кидай на льоту,

Бо вічні Час і Рух, без них – не жити!

Життя  –  миттєвість,тільки жаль,

Що все іде у небуття,

Лишила слід нам пектораль  –

Старих імперій каяття.

 

ГОЙДАЙ,ГОЙДАЙ НАШ ЧОВЕН,ХВИЛЕ

 

Чарують нас у темнім небі зорі,

Тамуєм подих свій серед ночей,

А я тону у синім морі,

У глибині Твоїх замріяних очей.

Гойдай,гойдай наш човен дужче,хвиле,

Неси його у даль від берегів,

Згадай,згадай ті літні ночі,мила,

Минулі зустрічі щасливих наших днів.

Коли Ти пригорталася до мене,

А місяць в небі зорі цілував,

І щастя більшого для мене вже не треба,

Коли тонкий Твій стан я обіймав.

Цнотливо й ніжно пестили нас хвилі,

Такого рідного і древнього Дніпра,

Кохана,  рожевіє ген на небосхилі

Над кручами, де вранішня зоря.

Напевне не забути нам ніколи,

Биття сердець від ніжних почуттів,

Звучала музика і було все навколо,

Мов зачароване від спалахів вогнів.

Гойдай,гойдай наш човен дужче,хвиле,

Неси його у даль від берегів,

Згадай,згадай ті літні ночі,мила,

Минулих зустрічей щасливі наші дні.

ЧОМУ ТИ ПЛАЧЕШ,ОСІНЬ?

Спитав у жовтні я : «Чому ти плачеш,осінь?

Дощів потоки ллєш,немов із рукава?

Чому в короткі дні така скупа на просинь,

Чого в туманах рік згубились всі слова?

Чого в очах Твоїх застигли сум й тривога,

Високо в небесах  – відлуння журавлів,

Тривожишся мабуть,що нелегка дорога,

Чекає їх в морях серед штормів.

Але ,тоді,чому ти проганяєш літо,

Чого зриваєш вітром ти листя золоте?

Узори вишиваєш з багрянцю – падолисту,

Таж  на граніті квітка ніколи не зросте!

Є щедрість  і краса,та радості немає,

Коли теплом твоїм усмішка не цвіте,

Потоками дощів бруківку заливає,

«Чому ж так плаче осінь?» – запитую себе.

 

ТАНГО КВІТІВ

Тюльпан з Трояндою кружляли в парі,

Для них –  мелодієвий джаз…

Він сумував,вона журилася,

Бо танцювали в останній раз.

Коли кохаєш ти, то це так солодко,

І розлучатися – це гострий біль,

Віддав би серце їй,як щире золото,

Щоб не пекла його розлуки біль.

Бриніли ніжно так, тонкими струнами,

Горіли полум`ям їх почуття,

Кохають щиро, але розлучаються,

Не буде зустрічам вже вороття.

І як то тяжко нам на це дивитися,

Чому тривожно так,така печаль,

Коли страждання є, як з цим миритися?

А почуття – дуже тонкий кришталь…

Тюльпан з Трояндою кружляли в парі…

Добірку 

підготувала до друку Галина Максимів