Архіви публікацій


Урядові сайти

Президент України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України

Долинські ресурси

Долинська райдержадміністрація Долинська районна рада
Долинська центральна районна бібліотека Краєзнавчий музей Бойківщина

Наші партнери



Сесія

 

______________________
Засідання чергової 39 сесії Долинської міської ради відбудеться 27 червня 2018 року
Початок роботи о 10:00 годині

Виконком

Чергове засідання виконавчого комітету Долинської міської ради відбудеться:
Початок роботи о:

Радіо


Долинська міська рада у Facebook
Долинська міська рада на YouTube

Опитування

При зверненні до міської ради, чи було вирішено Ваше питання?

Loading ... Loading ...

Адміністрування сайту


Лічильник


13.06.2018

Один день з життя стадіону “Нафтовик”

Як розпочати день, щоб він був успішним та на позитиві? Та легко! Є у нашій Долині таке містечко, куди останнім часом так і вабить мешканців, куди охоче прямують і дорослі, і малі. Це те місце, куди прийшовши зранку, отримаєте бадьорість духу, свіжість думок, хороший настрій і, як мінімум, приємні враження. Прийшовши сюди раз, вдруге ноги самі принесуть. Мова про наш долинський стадіон «Нафтовик», який останнім часом неймовірно оновився, створивши всі умови культурного дозвілля.

5:20 ранку. Розпочинається новий день. Ковток свіжого повітря іще з воріт стадіону налаштовує на приємну атмосферу. Співочі цвіркуни змагаються у передзвонах, а свої «жайворонки» є уже на біговій доріжці. Чоловік років 60, долає без проблем друге коло і, здається, готовий іще подолати зо три. Компанію йому складає молодий юнак спортивної статури.

Після 6-ої ранку людей істотно більшає. Тим паче, вихідний день. Скажу чесно, за годинку я була приємно подивована, бо досі здавалось, що на місцевий стадіон ходять лише спортсмени чи ті, хто хоче відпочити від гучної міської метушні. Але ж ні. На бігові доріжки приходили різні люди, різних вікових категорій, більше того, роблять це із таким захопленням, що справляє хороше враження. Одразу після бігу, дехто поспішає на тренажери. Долиняни між собою, навіть не знайомі, приємно спілкуються, жартують і розповідають, що побачили позитивну динаміку організму з часу відвідин стадіону.

«Мені якось випадково ідею підкинув друг. Хто б з нас хоча б раз не обіцяв собі почати нове життя? Правильно харчуватись, займатись спортом, встати зранку на годину раніше звичайного. На жаль, дуже небагатьом людям вдається реалізувати це на практиці? От спочатку я був з таких. Але не тепер. Пригадую, я довго лінувався, чекав, коли вже він з своїм стадіоном відчепиться. Уявляв, що треба зранку встати, одягтись, а тоді, захекавшись, бігти. Та мало того, іще треба знайти час, аби привести себе до ладу і знову бігти. Але вже на роботу. Щоправда, друг в мене впертий. Словом, я таки здався. Навіть не брав спеціального одягу і взуття. Не скажу, що одразу проявив інтерес, то якось поволі прийшло. Пішов наступного дня. Тоді іще. На четвертий я розумів, що сам добровільно хочу іти на стадіон. Не тому, що треба, а тому, що справді цього хочу. І знаєте, в мене якось день став наче більшим, я все встигаю: заняття, робота, покупки, домашні справи, і головне, якийсь наче стимул виробився. Он, в деяких містах мешканці ведуть постійну боротьбу, бо спортсменам немає де бігати, займатись, зрештою, відпочивати, а у нас є все готове. Приходьте та займайтесь. Чисто, охайно, гарне футбольне поле. Просто ми не задумаємось, як насправді багато робиться для нас. От, подумаймо, якби кожен п’ятий прийшов зранку сюди займатись спортом, скільки б у нас було здорової молоді, а дехто, можливо б, покинув курити, взявся за своє здоров’я. Треба залучати молодь. Дуже добре, що влада взялась за інфраструктуру стадіону, благоустрій, почали виділяти кошти. А то декілька років занепадав. Відколи його відмовилась фінансувати «Укрнафта». Можливо, я всього не знаю, можу помилятись, але щось скидалось на те, що НГВУ «Долинанафтогаз» не надто переймалась долею стадіону. Бо лише коли за «Нафтовик» взялось місто, то стали очевидними зрушеннями. Хіба ні?» -в розмові Андрій не жаліє, що одного прекрасного дня зважився сюди прийти. 

Дві подруги, незважаючи на ранню пору, здійснивши пробіжку, втамувавши спрагу водою, поспішають на тренажери, що неподалік стадіону.

Полуднева спека. Незважаючи на неї, сюди поспішають троє друзів. Оперативно відкривають приміщення, вмикають музику і на стадіоні починається справ жній рух. Спортсмени ж розпочинають тренування на футбольному полі. Трохи натомившись, у тіні відпочивають. Якраз та пора, коли на територію колясками в’їжджають молоді мами. Знайшлись розваги і дітям—катаються на велосипедах, пенібордах, роликах. В цей час при центральному вході зупиняється вантажний автомобіль. Згодом стає зрозуміло, що привезли будівельні матеріали, бо саме завершують ремонтні роботи у будівлях, які колись слугували касами. Зараз там добротні, хоч і маленькі, затишні кімнатки.

Хтось вмикає табло, відвідувачів радо вітають на стадіоні, виведений на нього напис дає зрозуміти, що місто в передчутті важливого матчу, Долинські футболісти прийматимуть у себе гостей, тож запрошують вболівальників. Все ж добре, що придбали нове табло, тепер вболівальники можуть прийти і ознайомитись з графіком матчів.

Весь час на територію приходять долиняни. Не важливо, чи для проведення культурного дозвілля, а чи просто прогулятись. Головне, що тут усім подобається. Навіть дідусеві, якому довелось стати нянькою непосидючому онуку. «Арсенку, я вже старий, не можу так бігати, як ти»,-проситься чоловік. Та онук не вгаває, змушує дідуся бігати сходами на трибуні вверх-вниз. Чим не заняття спортом?

Наполегливо грою з м’ячем захоплений хлопчик років 12-13. І хоча в нього ніяк не виходить забити м’яча в ворота, не здається. Мабуть, з таких і виростають цілеспрямовані, професійні, знані країні футболісти.

«Тьотю, а що ви тут пишете?»,-безстрашно відволікає мою увагу від спостережень дівча років 8. «Пишу,-спокійно відповідаю.- А ти що тут робиш?» «Я з мамою і братиком прийшли погуляти. А завтра на футбол прийдете»? «Аякже. Прийду вболівати»,-одказую. Безстрашне дівча по йменні Вероніка все знай розпитує, і розповідає, як з батьком ще не пропустили жодної гри.

Тим часом на одній із площадок обабіч, спортсмени-силовики розпочали тренування—змагаються в перекиданні здоровенного колеса. На іншій, волейбольній площадці, тренер із хлопчиною розпочинають заняття. Неподалік футбольних воріт всідається компанія хлопців та дівчат, захопливо розповідають про вчорашні пригоди. Щирим і безтурботним юнацьким сміхом повниться стадіон.

У гордій самотності в центрі трибуни сидить чоловік, погляд спрямований вдаль, вочевидь, приємні спогади оповили душу, бо задимлено посміхається. «Мені здається, молодь вдихне у стадіон друге життя. Він наче в якомусь приємному очікуванні. Я активний футбольний вболівальник, добре пам’ятаю ті часи, коли гучні вигуки і оплески в надриві вболівань ворушили всю Долину. Були часи…  На якийсь час все стихло. Але віриться, що тут знову завирує життя. Часто приходжу сюди, можу сказати, перші кроки вже зроблені. Решту я, може, й не побачу, старий уже, але вірю. У нас так багато перспективних спортсменів, не чужих, не «зайшлих», а наших, місцевих, які виборюють всеможливі перемоги. От чому треба радіти. Їм лише треба небагато-підтримку, як старшим, так і юним. І таке буде. Хай не сьогодні, не завтра, але буде. Ще півроку тому такої кількості людей не було. А тепер, коли телефоную онучці із запитанням де вона, чую приємний голос, каже що на стадіоні, бо тут тихо, спокійно, можна почитати книгу чи поїздити на велосипеді або ж просто поспілкуватись. Багато говорять про спроби відновлення он тої старої будівлі, теж було б добре, якби у них вийшло. Молодці ті, хто  піднімає рівень спортивного дозвілля. У наш час дуже потрібно. Якби ще залучили більше молоді, проводили б змагання на відкритому повітрі, навіть просто недільні, такі собі сімейні, не спеціально влаштовані, а так, випадкові спортивні поєдинки між батьками і дітьми, дочками і матерями, татами й синами. Розумієте, такі ігри зближують»,-ділиться  Василь Степанович. А й справді, цікава ідея для втілення. Можливо, найближчим часом  запланують щось подібне.

Після робочої пори тут іще більше долинян. А що вже говорити про гамірне надвечір’я. Тут вирує життя з безліччю щасливих, радісних моментів. Їх  можна споглядати скрізь: у манері викладу тренувань, у непослухах майбутніх, надіюсь, визнаних країною, спортсменів, у футбольних поєдинках, чи то  любительських, чи професійних, у радісних моментах змагань, бігу на чудовій доріжці, у розмові двох чоловіків, що стосувались різних поглядів на господарські справи, у зізнанні-розмові закоханих у віддаленому кутку трибуни, у красивих пейзажах навкруги, у ніяк не поділеному двоколіснику між дітлахами, у зігрітому сонцем іще одному радісному, позитивному дню, і навіть у  зарюмсаній злегка дитині, бо проблема того плачу така банальна і проста на перший погляд—потовчені колінах після різкого повороту на велосипеді…

 І як прекрасно, що саме стадіон є тим місце, де все це можна побачити і відчути гордість, що це моє місто і у нас є така місцинка, де панує умиротворення і радість. Кожний ранок тут неповторний  та унікальний. Я б порадила людям хоча б іноді  відходити від буденного життя і приходити сюди.

Т.Г.