Архіви публікацій


Урядові сайти

Президент України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України

Долинські ресурси

Долинська райдержадміністрація Долинська районна рада
Долинська центральна районна бібліотека Краєзнавчий музей Бойківщина

Наші партнери



Сесія

 

______________________
Засідання 41 сесії Долинської міської ради відбудеться 27 вересня 2018 року
Початок роботи о 10:00 годині

Виконком

Чергове засідання виконавчого комітету Долинської міської ради відбудеться:
Початок роботи о:

Радіо


Долинська міська рада у Facebook
Долинська міська рада на YouTube

Опитування

Який, на Вашу думку, є найбільш ефективним інформаційний ресурс про роботу Долинської міської ради?

Переглянути результати

Loading ... Loading ...

Адміністрування сайту


Лічильник


21.06.2018

 22 червня – День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни

Вшановуємо чорну сторінку нашої  історії 77-річної давнини, на сході України сьогодні  переживаємо  болісні тривоги і  непоправні втрати. Так склалося історично, що Україна завжди  ставала першою до бою із ордами завойовників.  Вмирала, воскресала, перемагала….

Дорогі долиняни,  жителі краю, підприємці та ресторатори!

Просимо  22 червня обмежити гучні святкування та розважальні заходи, фестивалі й концерти. У ці тривожні дні   в єдності  маємо не забувати, що ми  християни.  Віддаймо тишею вічності шану загиблим мільйонам українців та  жертвам всіх війн, їхній  світлій  Пам’яті.

Хай же  згуртує вона  нас, живих, додасть  сил та волі, мудрості й наснаги для зміцнення та подальшої розбудови квітучої держави, розвитку демократії, вільного життя кожної людини.

Скільки втратила Україна в Другій світовій війні?

Перші спроби встановити обсяг воєнних втрат Червоної армії належать радянській історіографії. Утім, тогочасні історики вимушені були в цьому питанні дотримуватися партійних вказівок і військової статистики, яка не завжди була коректною. Тим більше, що в той час йшлося здебільшого про дані сумарних втрат СРСР, втрати України чи котроїсь іншої республіки з них не виокремлювали. Цікаво, що кількість загиблих громадян СРСР із кожним новим генсеком ЦК КПРС збільшувалася. Так, за часів Йосифа Сталіна прямі втрати визначили у 7 млн. осіб. Микита Хрущов, розвінчуючи культ «вождя всіх народів», збільшив їх до 20 млн. За Леоніда Брежнєва йшлося вже про понад 20 млн. Історики горбачовської доби писали про 27-28 млн. загиблих.

Після розпаду СРСР дослідники пострадянських країн, отримавши доступ до раніше закритих архівів, змогли наблизити цифри втрат своїх земляків до реальних. Звичайно, висвітлити цю проблему без розгляду питання про загальні втрати СРСР неможливо, адже облік втрат здійснювали централізовано. Російські дослідники називають різні цифри втрат СРСР під час Другої світової війни – від 7,5 млн. до фантастичних 27-28 млн. Своєю чергою, українські історики Олександр Лисенко й Іван Муковський у фундаментальному дослідженні «Звитяга і жертовність: Українці на фронтах Другої світової війни», взявши за основу 7 млн. українців, мобілізованих до Червоної армії протягом 1941-1945 рр., доходять висновку, що кожен другий із них загинув на фронті (тобто, 3,5 млн. людей). Еміграційний історик Володимир Косик вважає, що під час війни загинули 2,5 млн. українців.

Говорячи про військові втрати України під час Другої світової війни, не можна не сказати про загиблих у лавах українського національного руху. Наразі остаточні цифри тут ще не визначені. За мінімальними оцінками, ОУН утратила 5-10 тисяч членів, за максимальними – 18-20 тисяч; УПА – близько 57 тисяч вояків. Ще 16 тисяч загинули в боях у складі дивізії СС «Галичина».

Маємо пам’ятати, що крім військових, Україна мала у війні страшні цивільні втрати. Як зауважив у травні 2014 року під час публічної дискусії «Ціна Перемоги: вклад українців у розгром нацизму» доктор історичних наук О.Лисенко. за час війни загинуло 13-13,5 млн. мирних українців – це набагато більше, ніж людські втрати Великобританії, США, Франції, Польщі та Канади разом взятих (близько 7,4 млн.).

На жаль, досі немає жодних досліджень про втрати українців у складі радянських партизанських загонів і підпільних формувань.

Варто зазначити, що є перешкоди, які утруднюють визначення остаточних втрат, – певні військово-організаційні прорахунки. Так, ще в 1940 році були ліквідовані червоноармійські книжки, що ускладнило ідентифікацію загиблих військових, а коли здоровий глузд переміг, і наказом НКО СРСР від 7 жовтня 1941 року їх знову поновили, пішли місяці на оформлення та видачу цих документів, а сотні тисяч солдатів були поховані у безіменних могилах. У директиві Головного політичного управління РСЧА №307 з цього приводу зазначалося: «Головне ПУРСЧА має факти, коли командири, комісари діючих частин не піклуються про те, щоб організувати збір і поховання трупів загиблих червоноармійців, командирів і політпрацівників. Нерідко трупи загиблих у боях з ворогом за нашу Батьківщину бійців не прибираються з поля бою кілька днів, ніхто не піклується, щоби з воїнськими почестями поховати своїх бойових товаришів навіть тоді, коли є повна можливість… Поховання вбитих у бою часто проводиться не в братських могилах, а в окопах, щілинах і бліндажах. Індивідуальні ж могили не реєструються, не позначаються на картах і необхідним чином не оформляються». До речі, нині так само діють російські військові на сході України – ховаючи своїх загиблих у боях з українцями в масових могилах без знаків розпізнавання і підтверджуючи тим самим тезу радянських часів, що людське життя для них нічого не варте.

У 1942 році в радянській армії почали запроваджувати спеціальні медальйони з двома вкладишами, на яких було вказано біографічні відомості власника та відомості про найближчого родича, його адресу; для командного та політичного складу – індивідуальні жетони з особистими номерами, які теж повинні були допомогти встановити особу загиблого. Утім, як пишуть О.Лисенко й І.Маковський, не всі солдати й офіцери були забезпечені медальйонами та жетонами. У багатьох випадках вони виявилися порожніми: бійці з причин психологічного характеру виймали одну, а то й обидві записки.

Дослідники припускають, що й у шпиталях облік померлих був неповним. Певною мірою заповнити пробіли могли би реєстраційні книги військових цвинтарів. Але внаслідок недбалого ставлення до воїнських могил з боку військово-медичних інстанцій написи змивалися негодою, вигоряли, багато поховань не бралися на облік. Заступник наркома оборони С.Щаденко, констатуючи незадовільний характер обліку втрат восени 1942 року, зазначав, що на «персональному обліку стоїть у теперішній час не більше однієї третини дійсного числа вбитих».

Наразі вітчизняні історики стверджують, що всі цифри щодо втрат українців на фронтах Другої світової війни є приблизними. Адже вони не можуть оперувати абсолютно точними даними, позаяк практично вся джерельна база перебуває у російських архівосховищах, значну частину якої досі зберігають у таємниці. Враховуючи той факт, що путінський режим вправно використовує радянський міф про Другу світову війну у власних імперських планах, історики, мабуть, не скоро зможуть попрацювати з такими документами, а відтак питання українських втрат залишатиметься відкритим, що дозволятиме всякі політичні маніпуляції.

 Джерело:https://zbruc.eu/node/28501

Також пропонуємо  ознайомитись:

https://www.ar25.org/article/pid-chas-drugoyi-svitovoyi-viyny-naybilshe-postrazhdala-ukrayina.html