Архіви публікацій


Урядові сайти

Президент України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України

Долинські ресурси

Долинська райдержадміністрація Долинська районна рада
Долинська центральна районна бібліотека Краєзнавчий музей Бойківщина

Наші партнери



Сесія

 

______________________
Засідання позачергової 43 сесії Долинської міської ради відбудеться 23 листопада 2018 року
Початок роботи о 10:00 годині

Виконком

Чергове засідання виконавчого комітету Долинської міської ради відбудеться 28 листопада 2018 року
Початок роботи о 11:00 годині

Радіо


Долинська міська рада у Facebook
Долинська міська рада на YouTube

Адміністрування сайту


Опитування

Який, на Вашу думку, є найбільш ефективним інформаційний ресурс про роботу Долинської міської ради?

Переглянути результати

Loading ... Loading ...

Лічильник


10.07.2018

Долина відзначає 600 років Магдебурзького права

Рідна історія

НАДАННЯ ДОЛИНІ НІМЕЦЬКОГО (МАГДЕБУРЗЬКОГО) ПРАВА

1418 року король Владислав Ягайло «надав у Долині  війтування Михайлові Лучці, доручив  закласти на теренах села місто і перенести з права польського і руського на німецьке» записано в старих книгах. Крім того є записи, які засвідчують, що «король Зиґмунд І поновлює в 1525 році Долині Магдебурзьке право».

Магдебурзьке право на українських землях почало поширюватися наприкінці XIII століття. В 1299 році Магдебурзьке право отримало перше українське місто Новий Санч на Лемківщині. Багато населених пунктів набувають його після 1340 року. У порівнянні з давнім руським чи польським правом – це був крок вперед. Воно було вигідне міщанам і за нього боролися. Мешканці міста й ремісники були зрівняні в усіх правах і сплаті податків з польськими і чужими колоністами. Крім українських міст, його дістають і села. Головною відмінністю між правовим статусом села і міста була наявність у містах органів самоврядування – міської ради.

Міста, які мали Магдебурзьке право, незалежно від того, де вони знаходились, користувалися Магдебурзькими кодексами, в основі яких були привілеї, надані Магдебургу у 1188 році  місцевим архієпископом, і постанови суду Магдебургу, а також давній німецький кодекс, знаний, як «Саксонське зерцало». Вищою апеляційною інстанцією та коментатором права для міст Речі Посполитої був суд у Кракові. Ці кодекси систематизувалися у вигляді коментованих збірників. Найбільш поширеними були збірники 1400 га 1402 років. Такими збірниками користувалися і лавники. (E. Gaupp. Das alte magdeburgische und hallische Rent).

Оскільки після приєднання до Польщі Долина стала королівською власністю, то в 1404 році  війт Михайло  Лучка просив надати Долині статус міста, але формально Магдебурзьке право вона отримала через 14 років.

Магдебурзьке право проголошувало відмову попередніх діючих звичаєвих прав (руського, литовського, польського чи волоського), скасування влади і суду над міщанами державців, намісників і воєвод (тобто князівської або королівської адміністрації). Місто, яке отримало Магдебурзьке право, було звільнене від юрисдикції власника і королівської адміністрації.

Після надання місту Магдебурзького права змінилось суспільне становище українського населення, яке поляки звели до категорії людності другого ґатунку тому, що не мали ні громадських, ні політичних прав, вони були зобов’язані платити всілякі податки і данини та виконувати для міста безкоштовно всі фізичні роботи, від чого поляки були звільнені.

Магдебурзький привілей надавав місту виборний уряд. Раду на чолі з бургомістром. До Ради входили шість райців (радників), які обиралися терміном на рік Міський суд званий лавою, теж складався з шести лавників, яких обирали міщани. Очолював суд війт, який призначався королівським привілеєм пожиттєво, або міг бути відкликаний таким же привілеєм. Війт мав право виносити будь-які вироки, в т.ч. і смертну кару. Його вирок можна було оскаржити тільки перед королем. Війт був першою посадовою особою міста і очолював його оборону. У містах всі судові (карні, кримінальні, майнові) справи розбирав війт з лавою.

У містах голова Ради став називатися бурмистром, за ним збереглися і функції війта. Через те й колегія радників (лавний суд) отримали назву бурмистрівського суду.

На основі Магдебурзького права місто одержало самоуправу, свого війта, бургомістра, радників (райців), лавників, власні суди, привілей творення ремісничих цехів, закладання склепів, винних і горілчаних пивниць, вільну торгівлю, право накладання на міщан і кущів податків та різних оплат. Всі землі надавались в ужиткову власність, колоністи підлягали юрисдикції воєвод (тобто князівської або королівської адміністрації) і створення самоуправління ради і лави), яке обиралося городянами. Стосовно податків і повинностей, то вони установлювалися не за національним або релігійним принципом, а за майновим. Податкова система була прогресивною, тобто більше платив той, хто був багатшим. Повинності (а вони, в основному, полягали в ремонті мостів, доріг і т.д.) розкладалися порівну. Звичайно, хто був багатший, міг найняти замість себе іншого для відбуття цих повинностей. Звільнені від повинностей і податків були шляхтичі, але вони не підлягали юрисдикції міста і не входили до числа міщан.

Міська еліта і рядові міщани були єдині у своїй боротьбі проти старост, прагнули вмішуватися у міські справи і встановлювати додаткові мита чи шарварки, на що не мали права згідно з Магдебурзьким привілеєм.

Всі міські привілеї не виділяють русинів від іншого населення. В Магдебурзьких привілеях декларована рівність русинів з іншими громадами. Не будучи християнами, жиди не мали права вступати у міські цехи, тому утворювали свої окремі цехові структури. Торгово-фінансові переваги ця громада отримала тільки з другої половини XIX ст.

Магдебурзький привілей забороняв виробляти горілку, питтєві меди, солод і пиво в радіусі милі навколо міста за виключенням юридик. Тому міщани ретельно оберігали свою монополію на алкогольні напої, які дозволялося порушувати тільки у ярмаркові дні, коли можна було продавати горілку та інші напої, привезені з інших місцевостей.

«Кардинальною точкою кожного надання німецького права було вилучення міста з власти й юрисдикції всіх адміністраційних і судових органів держави, а натомість з-під загального законодавства держави:

«Ми надаємо місту німецьке право зване звичайно Магдебурзьким, уневажнюючи всі закони руські и всякі руські практики й всякі інші, як би вони не звалися, що, звичайно, входять в суперечність і перешкоджають німецькому праву. Окрім того, ми увільняємо місто і всіх його осадників від юрисдикції воєвод, каштелянів, суддей, підсудків, їх урядників, і взагалі від усяких властей, як би вони не звалися. Горожанин має відповідати тільки перед своїм війтом, а війт перед королем. Війту ж дано повну і цілковиту власть в справах карних, чи які інші трапляться судити, рішати, карати й засуджувати відповідно до німецького права, як воно вимагає й каже». Так говорить найстарша грамота Львова на німецьке право і теж саме більше менше, хіба в дещо відмінних виразах, повторяють грамоти всіх головніших королівських міст», – писав Михайло Грушевський.

Були випадки декількаразового надання Магдебурзького права населеним пунктам, яке часто траплялося і у випадку втрати привілеїв на Магдебурзьке право. Не виключено, що це трапилося і з Долиною.

А німецьке право, це і було Магдебурзьке право. Тому Долина відзначає цьогоріч  600-і роковини надання місту німецького права.

Магдебурзьке право у Галичині проіснувало до переходу Галичини до складу Австрії. Австро-Угорщина скасувала Магдебурзькі привілеї та запровадила цивільні, однакові для всіх станів населення, розбивши їх по інстанціях.

Іван МАТІЇВ

старший науковий співробітник

краєзнавчого музею «Бойківщина»

Тетяни та Омеляна Антоновичів