Про присвоєння звання «Почесний громадянин міста Долина»

Тип документу: . № 787-22/2012 від 24.08.2012. Стан: чинний Дата публікації: 24.08.2012

РІШЕННЯ

 

Від 24.08.2012. № 787-22/2012

м. Долина

 

Про присвоєння звання

«Почесний громадянин міста Долина»

 

 

Враховуючи визначні особисті заслуги перед територіальною громадою міста Долини отця Тараса Богдановича Керницького та визначні особисті заслуги у розвиток світової науки професора Антонія Ігнатія Тадеуша Кемпінського, відповідно до Положення «Про присвоєння звання «Почесний громадянин міста Долина» затвердженого рішенням міської ради від 13.09.2008. № 1049-27/2008, керуючись Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні”, міська рада

 

В И Р І Ш И Л А:

 

1. Присвоїти звання «Почесний громадянин міста Долина» за визначні особисті заслуги перед територіальною громадою міста та за визначні особисті заслуги у розвиток світової науки:

– Тарасу Богдановичу Керницькому – духовному настоятелю, громадському діячу, пропагандисту української музичної культури – посмертно;

 

– Антонію Ігнатію Тадеушу Кемпінському – професору, видатному психіатру, філософу, оригінальному мислителю, гуманісту, автору близько 170 наукових праць – посмертно

 

2. Інформацію про почесних громадян міста Долина опублікувати у «Віснику міської ради» тижневика «Добра справа».

 

 

Міський голова                                                           Володимир Гаразд

 


Додаток 1 до рішення міської ради

   від 24.08.2012. № 787-22/2012

 

Тарас Богданович

Керницький

(1961-2011)

 

Кажуть, що труди людські таять в собі щось таке, що має абсолютну вартість. Бо немає смерті індивіда на землі, але є смерть цілого Всесвіту. І головне, щоб у тому, над чим ти працював, залишилась часточка тебе самого. У цьому різниця між людиною, яка просто косить траву, і Справжнім садівником. Помруть обоє. Але другий житиме в посаджених деревах.

Таких людей американський письменник Рей Бредбері вивів у особливий статус. Ці особистості – люди, які перетворюють світ. Отець Тарас Керницький також перетворював світ. Перетворював словом Божим. А це завжди – передній фланг оборони, на якому потрібна надзвичайна відвага і особлива чутливість.

Тарас Богданович Керницький народився 8 вересня 1961 року в селі Оболоня Долинського району. З 1968 по 1978 рік навчався в школі – спершу в Одиницькій восьмирічній, а потім у Долинській СШ №1. Він з успіхом освоював шкільну програму, завжди був спокійним, чемним, з повагою ставився до всіх, з ким вчився і хто навчав його. Тарас Керницький був активним організатором шкільних заходів – тематичних вечорів, зустрічей із шанованими людьми краю. Одночасно із навчанням у середній школі хлопчина освоював ази мистецтва у музичній школі.

Після здобуття середньої освіти і закінчення музичної школи Тарас Керницький у 1979 році поступив на навчання в Івано-Франківське музичне училище імені Дениса Січинського, яке закінчив у 1983 році по класу кларнета. Згідно із направленням пропрацював три роки в оркестрі обласного музично-драматичного театру. Потім були три роки навчання у Ленінградській духовній семінарії. Там, далеко від рідного дому, в жорстоких обіймах ідеологічних лещат, серце молодого чоловіка зігріває щира любов до Бога, до рідних, до мами. Завзяття семінариста дає свої вагомі плоди, і він екстерном, з відмінним дипломом закінчує навчання. 30 липня 1989 року Тарас Керницький отримав ієрейські священства. Спершу була душпастирська праця на парафіях у селах Раків і Рахиня, потім у селищі Вигода. Тут і проявився талант молодого священика. Отець Тарас своєю активною вдачею спонукав до такої ж праці над собою всіх вірних Української греко-католицької церкви, особливо молодь. Побачивши його самовіддану роботу серед віруючих і високу оцінку ними свого священика, за рекомендацією Івано-Франківського єпископату, зокрема його тодішнього очільника Софрона Дмитерка, о. Тарас Керницький був направлений у Канаду для місії проповідування авторитету України і греко-католицької церкви зокрема. У канадському місті Ватерфорд Торонтівської єпархії він працював з 1994 по 1996 рік. Після успішного завершення дорученої йому справи повернувся у рідний край. Із парафії у Рахині, де пропрацював три місяці, отримав призначення на парафію у стару частину Долини в церкву Різдва Пресвятої Богородиці.

Важливим і водночас щасливим в житті отця стає 2006 рік. В новій частині Долини, на Брочкові, згромаджується парафія святого Андрія Первозванного. І за волею Божою священик Тарас Керницький стає її очільником. У 2007 році громада виграє конкурс на земельну ділянку і розпочинає будівництво – спершу каплички, а згодом і храму Святого Андрія Первозванного. 

Священик Тарас Керницький до будь-якої праці – духовної, фізичної та виховної – був дуже старанний, а що найважливіше – наполегливий. Те, що він знав, що здобув за роки своєї душпастирській праці і ще більше укріпився у вірі, – все це використовував у роботі. Він давав добру і щиру пораду кожній людині, яка приходила до нього з радісною звісткою, з душевним чи навіть тілесним болем. Кожне його слово, кожен його вчинок були виявом любові до ближнього. Доброта і щирість завжди випромінювались з його очей, з його уст…

Отець Тарас був ініціатором і проповідником багатьох громадських проектів. Серед них – створення дитячого церковного хору в церкві Різдва Пресвятої Богородиці у старій частині Долини, чоловічого хору в Малій Тур’ї, чоловічого хору при церкві святого апостола Андрія Первозванного, дитячого вокального ансамблю при ліцеї, християнського театру «Над часом», ведення циклу передач на радіо «Хвиля гір».

З отцем Тарасом Керницьким дитячий хор «Істина» церкви Різдва Пресвятої Богородиці міста Долина співслужив Службу Божу кожної неділі і у великі свята протягом одинадцяти років. Діти дуже любили і шанували свого опікуна. Вони ніколи не забудуть духовні поїздки, організовані отцем Тарасом до Києва у 2004 році, де співали Службу Божу на свято Різдва Пресвятої Богородиці на Аскольдовій могилі, у Глиняни, де молилися перед чудотворним образом  Ісуса Христа, в Унівський монастир, у село Підлюте Рожнятівського району, де знаходиться колишня резиденція владики УГКЦ митрополита Андрея Шептицького…

Особливого відзначення заслуговує проект, який здійснений отцем Тарасом у співпраці із голландським хором. Коли у 2008 році цей хоровий колектив, вперше приїхавши у Долину, супроводжував співом святу літургію на Ясній горі в Гошеві, артистам із-за кордону дуже сподобалися голоси настоятеля монастиря отця Дам’яна і отця Тараса. І відразу ж після Богослужіння імпресаріо хору Володимир Луців запропонував, щоб ці два священики приїхали в Голландію і записали диск. Ця пропозиція була реалізована в листопаді того ж року, а надалі проект знайшов своє продовження вже у співпраці з учнями Долинської дитячої школи естетичного виховання.  У вересні 2009 року відбулося перше турне юних долинських музикантів до Нідерландів. І о. Тарас Керницький дуже відповідально поставився до цієї поїздки, прагнучи, щоб діти склали своїм виступом у Європі якнайкраще враження про себе, про Долину, про Україну в цілому, що, зрештою, і сталось. Концерт залишиться в пам’яті маленьких учасників делегації з Долини надзвичайно визначною подією, оскільки діти за свої чудесні номери отримали справжній шквал оплесків від нідерландських глядачів. Водночас у Голландії отець Тарас проявив і свою ерудицію. Він дуже прекрасно володів англійською мовою, детально розповідав учасникам поїздки про ті місця, де вони побували під час екскурсій.

Жителі тих населених пунктів, де свого часу служив о. Керницький, з гордістю про свого настоятеля згадують його душевні, прості і водночас дуже зрозумілі та повчальні проповіді, палкі виступи і промови на урочистих заходах по відзначенню державних свят та у час проведення патріотичних заходів. Він завжди говорив і діяв щиро, відверто, з любов’ю і повагою – як вірний син вільної, самостійної і незалежної України, патріот свого краю. Священик встигав бути всюди – на масових урочистостях в Долині та навколишніх селах, куди його люб’язно запрошували  як духовну особу, він освячував могили полеглих борців за волю Української держави, йшов пішою прощею до святих місць разом із своїми парафіянами, відвідував немічних вдома і в лікарні… Своєю активною вдачею отець Тарас спонукав до такої ж праці всіх вірних церкви, особливо молодь. Він легко і швидко знаходив контакти з усіма людьми, незалежно від вікового чи посадового стану. Ці та інші риси його характеру стали запорукою того, що між церквами Долинщини і їх настоятелями та Гошівським монастирем отців Василіян склалися добрі відносини та налагодилася тісна співпраця.

Отець Т. Керницький прекрасно володів почуттям гумору, але ще із щирішою душею підтримував християн у час скорботи чи розділяв з ними радість… Він вмів співчувати і слухати. І повсякчас реагував: запитував, підтверджував чи не погоджувався з тим, про що мовилося, інколи сперечався, завжди мав свою думку по відношенню до всього. Будучи надзвичайно вимогливою і пунктуальною людиною, всі Богослужіння він починав рівно у визначений час – ні на хвилину раніше, ні на хвилину пізніше.

У квітні 1999 року за заслуги у розвитку Української греко – католицької церкви, піднесення її авторитету на міжнародній арені та активну проповідницьку роботу на парафії протоієрей Тарас Керницький нагороджений Преосвященним Владикою Кир Софроном Мудрим високою відзнакою – Нагрудним Золотим Хрестом з Прекрасами.

У пам’яті тих, хто знав священика Тараса Керницького, він залишиться і як прекрасний сім’янин, щирий друг. З дружиною Марією дали життя сину Ростиславу і дочці Наталі, виховавши їх добрими, щирими, люб’язними дітьми та вірними християнами.

«Велика людина велика у всьому», – твердить народна мудрість. Велич отця Тараса Керницького була в його любові до ближнього, адже вся його священича праця, громадська діяльність, здійснені проекти були спрямовані на те, щоб зробити світ кращим, досконалішим, добрішим. Три місяці і сім днів отець Тарас Керницький не дожив до свого 50 – літнього ювілею. Він залишив цей світ у розквіті свого душпастирського таланту. Біль такої втрати для Долини і її жителів неможливо вилікувати ніякими цілющими препаратами, його не зможуть зменшити жодні слова втіхи. Проте залишаються добрі діла і повчання цієї великої Людини у всьому – Громадянина, Священика, Сім’янина, Побратима…

 

 

 

Додаток 2 до рішення міської ради

   від 24.08.2012. № 787-22/2012

 

Антоній Ігнатій Тадеуш

Кемпінський

(1918 – 1972)

 

 

«… Можна бути різним батьком. Коли мова йде про батьківство, розповім вам про людину, яка ніколи не була батьком в буквальному сенсі слова. Він одружився, але в шлюбі не було дітей. І все ж він батько для багатьох людей. Я маю на увазі, Антонія Кемпінського. Хто був Антоній Кемпінский? Він був лікарем, але лікарем від специфічних захворювань, від хвороб психічних. Ми знаємо, що це важкі хвороби. І нема межі, яка розділяє, де хворіє тіло, і коли починає хворіти душа, і ніхто не знає з чого почати: спочатку робити зцілення душі чи зцілення тіла. Він був батьком для вільних в Бозі людей…»

   (З проповіді ксьондза Йозефа Тішнера)

 

То хто ж такий Антоній Кемпінский? Людина з світовим ім’ям, професор, видатний психіатр, філософ, оригінальний мислитель, гуманіст, автор близько 170 наукових праць. На основі його концепції «інформаційного метаболізму» (обміну), що пояснює закономірності стабільних стосунків поміж людьми виникла наука соціоніка, яка охоплює сфери застосування: педагогіку (вивчення взаємодії поміж викладачем та студентом/учнем, проблеми засвоєння навчального матеріалу), сімейне консультування (шлюб та розлучення, проблеми віку), кадрове консультування (професійна орієнтація, сумісність в колективі, стратегія підприємства на базі типів співробітників), фундаментальні наукові дослідження (математичне моделювання, генетика, психофізіологія, морфологія – зовнішні параметри соціонічних типів), психологічні ігри та тренінги. За працю «Освенцім» (31 том) був двічі (1993 та 1994 рр.) номінований на Нобелівську премію миру.

Антоній Ігнатій Тадеуш Кемпінський народився 16  листопада 1918 року в м. Долина у сім’ї юриста Тадеуша Кемпінського. Родина походила з старовинного польського роду і належала до шляхетного гербу  Несобія і корінням сягала періоду Казимира Великого. Мама, Ванда, також походила з шляхетного роду Турчиновичів-Сушицьких.  Батько Антонія на той час займав пост старости Долини. Але ніколи Антоній не хизувався своїм походженням, а завжди підкреслював, що людину характеризує лиш її досягнення, а не походження чи багатство. Перший рік життя Антонія пройшов в складний час, йшла українсько-польська війна 1918-1919 рр. Його немовлям два рази захоплювали в заручники українські вояки. Перший раз визволила його няня-українка, а другий раз малого Антонія обміняли на двох українських офіцерів. Доля ніби відразу показувала про непросте життя майбутнього професора.

Після війни, Тадеуш Кемпінський займає пост старости в Новім Сончі. Після травневого перевороту 1926 року він, як людина для якої право було понад усе, виступає проти політики Пілсудського і йде у відставку.

Початкову школу Антоній Кемпінський закінчив в Нови Сонч, а потім він навчався в І гімназії імені Бартоломея Новодворського в Кракові, в класі класичного профілю, де були закладені основи його майбутньої ерудиції.  5 червня 1936 року здав «матуру»(екзамен по закінченню гімназії) і як один з найкращих учнів отримав перстень з гербом Новодворського «Наленч»- нагороду за видатні успіхи в навчанні і в знак визнання його високих моральних якостей.

Студії медичні, розпочаті на медичному факультеті Ягеллонського університету, були перервані після третього курсу навчання початком Другої світової війни. Молодий Кемпінський пішов добровольцем в польське військо, брав участь в боях з фашистами, був взятий в полон і інтернований в концентраційний табір Леві в Угорщині. Після втечі з табору дістався до Франції і знову вступив до частин Війська Польського, які воювали на стороні французів. Після капітуляції Франції, ще з багатьма поляками через Піренеї перебрався в Іспанію, де знову потрапив до концентраційного табору Міранда де Ебро. В таборі перебував з 1 жовтня 1940 року по 20 березня 1943 року, де пройшов і тортури і знущання  охоронців. Але вже тоді почав дослідження в галузі психології і психіатрії.

Після вдалої втечі з концтабору, в червні 1943 року, через Гібралтар вирушив до Великої Британії. Так сталося, що в цей час вбили генерала Сікорського і на похороні Кемпінські був одним з тих, хто ніс труну з тілом генерала. В Великій Британії він поступив в школу військових пілотів, але  після першого вильоту на завдання з інструктором, Антоній зрозумів, що не зможе стріляти по людях. Він навіть не міг посадити літак на аеродром. Його визнали непридатним до військової служби.

Від січня 1945 року до кінця 1946 року студіював медицину на польському факультеті в Единбургу і після закінчення навчання отримав диплом лікаря і проходив лікарську практику в різних англійських лікарнях.

До Польщі і Кракова Антоній Кемпінський повернувся 27 липня 1947 року, де почав працювати  в психіатричній клініці неврології  Ягеллонського університету, а потім на  кафедрі психіатрії Медичної Академії. З 1961 року працював викладачем, а з 1963 – доцентом.  Вже в п’ятдесяті роки став цікавитися проблемами в’язнів Освенціму. Разом з групою науковців взяв участь в клінічних дослідженнях і лікуванні колишніх в’язнів концтаборів, в основному, Аушвіц-Біркенау. Спільно з іншими вченими був ініціатором видання «Огляду Медичного – Освенцім». В результаті досліджень і статей, присвячених цій темі, Кемпінським було написано працю «Ритм життя» і «Роздуми про Холокост» (видану в 2005), де були також розміщені листи, написані під час перебування автора в іспанському концтаборі. З 1 лютого 1970 року завідував кафедрою психіатрії, а в 1972 році отримав звання професора. Кемпінський читає лекції для студентів – психологів Ягеллонського університету, користується великим успіхом і симпатією студентів.

Антоній Кемпінський був глибоко релігійною людиною, що вплинуло на його систему цінностей та інтерпретації медичної думки. При контакті з хворим сповідував християнську заповідь любові до ближнього, визнаючи людину та її гідність як найвищу цінність. Глибоко гуманістична робота Кемпінського зробила неоціненною вплив на суспільне сприйняття і розуміння психічних захворювань. В психіатричній клініці, на принципі «відкритих дверей», впровадив основи терапії, впроваджував інші нові методи психотерапії. Власним прикладом застосовував основи гуманістичної психіатрії, побудованої на основі поваги до душевно хворих. Безгранично відданий своїм пацієнтам, став прикладом ідеального лікаря, справжнім Самарянином сучасності.

Він опублікував близько 170 наукових праць, у тому числі багато раз перевидані книги: «Психопатологія неврозів», «Ритм життя», «Шизофренія», «Меланхолія», «Психопатологія», «З психопатології сексуального життя», «Переляк», «Основні поняття сучасної психіатрії» та «Пізнання хворого», «Психопатологія влади». Книги професора Кемпінського, за винятком «Психопатології неврозів», опубліковані після його смерті, стали, так би мовити, інтелектуальною біблією, а також сприяли розумінню  психіатрії  непрофесійними читачами. На  його книгах виростають все нові і нові  покоління лікарів і психологів.

Антоній Кемпінський був нагороджений Лицарським Хрестом Ордена Відродження Польщі, Золотим Хрестом За заслуги та медаллю За зразкову роботу в галузі охорони здоров’я. Ім’я Кемпінського носить психіатрична лікарня в Ярославлі і одна з вулиць у Кракові. Після смерті його дружини Ядвіги помешкання Кемпінських-Клодзінських перетворюють в хостел для психічно хворих. На протязі багатьох років особа лікаря Кемпінського в пантеоні найвидатніших постатей Кракова. Його наукові досягнення, публіцистика, і перш за все відношення до психічно хворих, вносять значний вклад у розвиток духовної культури в світі.

Кемпінський помер від раку крові у Кракові, 8 червня 1972 року і був похований на кладовищі Сальваторскім під Курганом Тадеуша Костюшка. Траурна церемонія прощання з Антонієм Кемпінським пройшла під керівництвом Кароля Войтила, архієпископа Кракова, майбутнього Папи Римського – Івана Павла ІІ.